Притримання товару за підозрою в неоплаті за доставку
Количество постов — 14
Ситуація-на таможенному терміналі простояли з 29 квітня 2010 р..Розмитнили 11 травня 2010р. о 18-00. Причина затримки в розмитненні- відсутність коштів у замовника на розмитнення.Зявилося відчуття в неоплаті за доставку.Як правильно повинен поступити перевізник?Вантаж поки що не вивантажили.
У кого є досвід в такій ситуаціі- надайте розяснення ,будь-ласка.
У кого є досвід в такій ситуаціі- надайте розяснення ,будь-ласка.
Ситуація-на таможенному терміналі простояли з 29 квітня 2010 р..Розмитнили 11 травня 2010р. о 18-00. Причина затримки в розмитненні- відсутність коштів у замовника на розмитнення.Зявилося відчуття в неоплаті за доставку.Як правильно повинен поступити перевізник?Вантаж поки що не вивантажили.
У кого є досвід в такій ситуаціі- надайте розяснення ,будь-ласка.
Відчуття яке у Вас з’явилось-може бути правим,може його треба послухатись...?
Право на притримання
Фірма "А" (вантажовідправник) уклала з автомобільним перевізником (фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності) договір перевезення вантажу, за яким перевізник зобов’язувався в обумовлені строки доставити вантаж фірмі "Б" (вантажоодержувач), а фірма "А" зобов’язувалася здійснити оплату вантажу до моменту здійснення його відвантаження фірмі "Б". Проте вантажовідправник (фірма "А") не виконав свого обов’язку з оплати вчасно. У зв’язку з цим перевізник відмовився відвантажити товар вантажоодержувачу до моменту повної виплати йому провізної плати вантажовідправником (фірмою "А").
Просимо дати правову оцінку дій перевізника з позицій нового цивільного та господарського законодавства.
Відповідно до п. 4 ст. 916 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов’язання. Виходячи із цієї правової норми, можна дійти висновку, що позиція перевізника правомірна, оскільки його дії грунтуються на законі.
Проте в такому підході не враховуються всі аспекти законодавства. На сьогодні в Україні діють два кодекси, які регулюють майнові відносини між суб’єктами: ЦК та Господарський кодекс України (далі - ГК). Кожен з них містить відповідні положення, які регулюють відносини у сфері перевезення.
Відповідно до ст. 908 ЦК, цим кодексом регулюються перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти. Натомість положення глави 32 ГК регулюють виключно перевезення вантажів, а в частині шостій ст. 306 ГК зазначено, що перевезення пасажирів та багажу регулюються ЦК та іншими актами.
Відповідно до ст. 175 ГК, цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, називаються майново-господарськими.
Відповідно до ст. 1 ГК, цей кодекс регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2 ГК визначає, зокрема, у складі учасників відносин у сфері господарювання суб’єктів господарювання.
Отже, при розмежуванні сфери дії ЦК та ГК у регулюванні відносин перевезення (та й у регулюванні інших майнових відносин) слід особливу увагу звертати на суб’єктний склад учасників правовідносин.
Відповідно до ст. 55 ГК, суб’єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
У випадку, що розглядається, сторони договору перевезення вантажу (вантажовідправник та перевізник) є суб’єктами господарювання в розумінні ГК. Тому логічно напрошується висновок, що до урегулювання розглядуваних відносин перевезення вантажу слід застосовувати в першу чергу положення ГК, зокрема його глави 32.
Зазначимо, що за загальним правилом положення ЦК застосовуються до майново-господарських відносин тільки в тому випадку, коли щодо цього є відповідна вказівка у самому ГК. Щодо регулювання перевезень вантажів ГК до положень ЦК не відсилає. Отже, положення ЦК щодо перевезень (у т. ч. і частина четверта ст. 916) у наведеному випадку застосовуватися не можуть. А це означає, що невидача перевізником вантажу вантажоодержувачу в обумовлені договором строки є порушенням його зобов’язань.
Водночас, на нашу думку, на користь перевізника можна навести такі аргументи.
Відповідно до частини першої ст. 546 ЦК, виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, притриманням. Таким чином, право перевізника притримати відвантаження товару з метою забезпечення можливості отримання провізної плати, передбачене частиною четвертою ст. 916 ЦК, за своєю суттю є одним із способів забезпечення виконання зобов’язання.
Оскільки у випадку, що розглядається, мають місце майново-господарські відносини, для врегулювання цього питання слід звернутися до положень ГК. Так, відповідно до ст. 199 ГК, виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими самим ГК та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.
Таким чином, на підставі прямої вказівки ст. 199 ГК звертаємося до ст. 594 ЦК, яка говорить, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею втрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.
Відповідно до частини першої ст. 548 ЦК, виконання зобов’язання забезпечується у тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері перевезення вантажів право перевізника на притримання вантажу передбачено законом, а саме: частиною четвертою ст. 916 ЦК 1. А тому відсутність у договорі перевезення передбаченого права на притримання не впливає на можливість його здійснення.
1 Сам факт технічного розміщення цієї норми в розділі про перевезення не впливає на суть цієї норми.
Таким чином, навіть у разі укладення договору перевезення вантажу автомобільним транспортом між суб’єктами господарювання, визначеними статтею 55 ГК, перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів.
http://www.dtkt.com.ua/show/1cid054.html
С Вашей стороны обязательно предупредите в письменном виде (по факсу) владельцев груза о предпринимаемых Вами действиях с документальной фиксацией их, любого, ответа.
Фірма "А" (вантажовідправник) уклала з автомобільним перевізником (фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності) договір перевезення вантажу, за яким перевізник зобов’язувався в обумовлені строки доставити вантаж фірмі "Б" (вантажоодержувач), а фірма "А" зобов’язувалася здійснити оплату вантажу до моменту здійснення його відвантаження фірмі "Б". Проте вантажовідправник (фірма "А") не виконав свого обов’язку з оплати вчасно. У зв’язку з цим перевізник відмовився відвантажити товар вантажоодержувачу до моменту повної виплати йому провізної плати вантажовідправником (фірмою "А").
Просимо дати правову оцінку дій перевізника з позицій нового цивільного та господарського законодавства.
Відповідно до п. 4 ст. 916 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов’язання. Виходячи із цієї правової норми, можна дійти висновку, що позиція перевізника правомірна, оскільки його дії грунтуються на законі.
Проте в такому підході не враховуються всі аспекти законодавства. На сьогодні в Україні діють два кодекси, які регулюють майнові відносини між суб’єктами: ЦК та Господарський кодекс України (далі - ГК). Кожен з них містить відповідні положення, які регулюють відносини у сфері перевезення.
Відповідно до ст. 908 ЦК, цим кодексом регулюються перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти. Натомість положення глави 32 ГК регулюють виключно перевезення вантажів, а в частині шостій ст. 306 ГК зазначено, що перевезення пасажирів та багажу регулюються ЦК та іншими актами.
Відповідно до ст. 175 ГК, цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, називаються майново-господарськими.
Відповідно до ст. 1 ГК, цей кодекс регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2 ГК визначає, зокрема, у складі учасників відносин у сфері господарювання суб’єктів господарювання.
Отже, при розмежуванні сфери дії ЦК та ГК у регулюванні відносин перевезення (та й у регулюванні інших майнових відносин) слід особливу увагу звертати на суб’єктний склад учасників правовідносин.
Відповідно до ст. 55 ГК, суб’єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
У випадку, що розглядається, сторони договору перевезення вантажу (вантажовідправник та перевізник) є суб’єктами господарювання в розумінні ГК. Тому логічно напрошується висновок, що до урегулювання розглядуваних відносин перевезення вантажу слід застосовувати в першу чергу положення ГК, зокрема його глави 32.
Зазначимо, що за загальним правилом положення ЦК застосовуються до майново-господарських відносин тільки в тому випадку, коли щодо цього є відповідна вказівка у самому ГК. Щодо регулювання перевезень вантажів ГК до положень ЦК не відсилає. Отже, положення ЦК щодо перевезень (у т. ч. і частина четверта ст. 916) у наведеному випадку застосовуватися не можуть. А це означає, що невидача перевізником вантажу вантажоодержувачу в обумовлені договором строки є порушенням його зобов’язань.
Водночас, на нашу думку, на користь перевізника можна навести такі аргументи.
Відповідно до частини першої ст. 546 ЦК, виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, притриманням. Таким чином, право перевізника притримати відвантаження товару з метою забезпечення можливості отримання провізної плати, передбачене частиною четвертою ст. 916 ЦК, за своєю суттю є одним із способів забезпечення виконання зобов’язання.
Оскільки у випадку, що розглядається, мають місце майново-господарські відносини, для врегулювання цього питання слід звернутися до положень ГК. Так, відповідно до ст. 199 ГК, виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими самим ГК та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.
Таким чином, на підставі прямої вказівки ст. 199 ГК звертаємося до ст. 594 ЦК, яка говорить, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею втрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.
Відповідно до частини першої ст. 548 ЦК, виконання зобов’язання забезпечується у тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері перевезення вантажів право перевізника на притримання вантажу передбачено законом, а саме: частиною четвертою ст. 916 ЦК 1. А тому відсутність у договорі перевезення передбаченого права на притримання не впливає на можливість його здійснення.
1 Сам факт технічного розміщення цієї норми в розділі про перевезення не впливає на суть цієї норми.
Таким чином, навіть у разі укладення договору перевезення вантажу автомобільним транспортом між суб’єктами господарювання, визначеними статтею 55 ГК, перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів.
http://www.dtkt.com.ua/show/1cid054.html
С Вашей стороны обязательно предупредите в письменном виде (по факсу) владельцев груза о предпринимаемых Вами действиях с документальной фиксацией их, любого, ответа.
Невкоем случае не отдавать! Пусть за простой еще заплатят.
Я не пророк, но они сейчас начнут Вам "заливать" про тяжелую жизь, протом в результате после тяжелых переговоров предложат оплатить фрахт (в лучшем случае) а штраф.санкции потом, и само-собой больше Вы от них ничего не получите!
П.с. Утром деньги - вечером стулья!!! И никак иначе. Своему чутью верить надо, оно перевозчиков НЕ ПОДВОДИТ!
Я не пророк, но они сейчас начнут Вам "заливать" про тяжелую жизь, протом в результате после тяжелых переговоров предложат оплатить фрахт (в лучшем случае) а штраф.санкции потом, и само-собой больше Вы от них ничего не получите!
П.с. Утром деньги - вечером стулья!!! И никак иначе. Своему чутью верить надо, оно перевозчиков НЕ ПОДВОДИТ!
Обов"язково притримати і повідомити про це замовника.В ваших діях немає злочину і отже нічого протиправного.Щоб замовник не говорив і чим би не страшив не ставати машину під вигрузку.Бережливого Бог береже.Успіхів.
Кого ,крім экспедицію, повинен попередити перевізник про притримання вантажу?Перевезення здійснювалося по конвенції МДП.В заявці 5 банківськіх днів після оотримання документів.В гарантійному листі про оплату - 30 днів при оплате фрахта от заказчика?
На мою думку , якщо ви мали сумніви у платоспроможності вантажовідправника , необхідно було заздалегідь, у договорі на перевезення, у пункті строки і сума оплати вказати : по факту прибуття авто на склад вантажоодержувача.Оплату отримали - вивантажилися. А якщо в договорі зазначено 5 днів по оригіналам документів - то, з юридичної точки зору, ви порушуєте умови даного конкретного договору. Хоча мені ваша позиція зрозуміла , але про це необхідно думати перед завантаженням, для уникнення подібних ситуацій.
Да тут дело уже не в том, кто прав...
Тупо не выгружать, пусть простои и фрахт оплатят сначало.
Предупредить Вы обязаны только того с кем договор, обязательно в письменной форме с копией по факсу, когда будете отправлять письмо то обязателно должна быть опись отправленного. В письме укажите на основании каких нормативных документов удерживаетете и на основании каких обстоятельств. Также обязательно укажите где находиться груз, докажите что он в полной сохранности (ну там на охраняемом складе, или на собственной стоянке и т.д.), плюс сразу притензию за простои.
Позвоните в АсМАП юристам (хотя они ничего толкового не скажут), а еще лучше в АсМАП в отдел который занимается таможенными вопросами (там могут дельное что-то сказать).
Желаю Вам крепкого сна и денег на вашем счету за выполненую работу
С уважением,
Дмитрий
Тупо не выгружать, пусть простои и фрахт оплатят сначало.
Предупредить Вы обязаны только того с кем договор, обязательно в письменной форме с копией по факсу, когда будете отправлять письмо то обязателно должна быть опись отправленного. В письме укажите на основании каких нормативных документов удерживаетете и на основании каких обстоятельств. Также обязательно укажите где находиться груз, докажите что он в полной сохранности (ну там на охраняемом складе, или на собственной стоянке и т.д.), плюс сразу притензию за простои.
Позвоните в АсМАП юристам (хотя они ничего толкового не скажут), а еще лучше в АсМАП в отдел который занимается таможенными вопросами (там могут дельное что-то сказать).
Желаю Вам крепкого сна и денег на вашем счету за выполненую работу
С уважением,
Дмитрий
Да тут дело уже не в том, кто прав...
Тупо не выгружать, пусть простои и фрахт оплатят сначало.
Предупредить Вы обязаны только того с кем договор, обязательно в письменной форме с копией по факсу, когда будете отправлять письмо то обязателно должна быть опись отправленного. В письме укажите на основании каких нормативных документов удерживаетете и на основании каких обстоятельств. Также обязательно укажите где находиться груз, докажите что он в полной сохранности (ну там на охраняемом складе, или на собственной стоянке и т.д.), плюс сразу притензию за простои.
Позвоните в АсМАП юристам (хотя они ничего толкового не скажут), а еще лучше в АсМАП в отдел который занимается таможенными вопросами (там могут дельное что-то сказать).
Желаю Вам крепкого сна и денег на вашем счету за выполненую работу
С уважением,
Дмитрий
А-УУ Господа!!!
Попадете на фирму с хорошим юридическим отделом и тягами в хозяйственных судах, без машин и штанов поостаетесь. Только по одному иску в качестве обеспечения суд в праве принять арест на движимое и недвижимое имущество ответчика даже до рассмотрения дела по существу.
А потом реверанс в сторону юстиции и машинка на штрафпощадке, а суд может вы и выиграете,(хотя вряд ли) если дотяните до его окончания.
А штрафные санкции от фонаря можно в иске такие рисануть, что Греции с Португалией за глаза хватит.
Я эту школу с золотой медалью закончил.
На мою думку , якщо ви мали сумніви у платоспроможності вантажовідправника , необхідно було заздалегідь, у договорі на перевезення, у пункті строки і сума оплати вказати : по факту прибуття авто на склад вантажоодержувача.Оплату отримали - вивантажилися. А якщо в договорі зазначено 5 днів по оригіналам документів - то, з юридичної точки зору, ви порушуєте умови даного конкретного договору. Хоча мені ваша позиція зрозуміла , але про це необхідно думати перед завантаженням, для уникнення подібних ситуацій.
Как там пишут... +1. Вы придержите груз - прямо нарушите условия договора, заказчик как вломит претензию - срыв поставок, убытки, понесённые в результате несвоевременной доставки груза, штрафы - пени и прочая лабуда, упущенная выгода, трали - вали... В итоге он Вам не заплатит по уже вполне обоснованным причинам, ещё и должны останетесь... Как не противно, но надо выгружаться. Ну, а потом уже, в случае чего, устраивать им тотальный террор.
Сергей(я тАк думаю
) Право на притримання
Фірма "А" (вантажовідправник) уклала з автомобільним перевізником (фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності) договір перевезення вантажу, за яким перевізник зобов’язувався в обумовлені строки доставити вантаж фірмі "Б" (вантажоодержувач), а фірма "А" зобов’язувалася здійснити оплату вантажу до моменту здійснення його відвантаження фірмі "Б". Проте вантажовідправник (фірма "А"
не виконав свого обов’язку з оплати вчасно. У зв’язку з цим перевізник відмовився відвантажити товар вантажоодержувачу до моменту повної виплати йому провізної плати вантажовідправником (фірмою "А".
Просимо дати правову оцінку дій перевізника з позицій нового цивільного та господарського законодавства.
Відповідно до п. 4 ст. 916 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов’язання. Виходячи із цієї правової норми, можна дійти висновку, що позиція перевізника правомірна, оскільки його дії грунтуються на законі.
Проте в такому підході не враховуються всі аспекти законодавства. На сьогодні в Україні діють два кодекси, які регулюють майнові відносини між суб’єктами: ЦК та Господарський кодекс України (далі - ГК). Кожен з них містить відповідні положення, які регулюють відносини у сфері перевезення.
Відповідно до ст. 908 ЦК, цим кодексом регулюються перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти. Натомість положення глави 32 ГК регулюють виключно перевезення вантажів, а в частині шостій ст. 306 ГК зазначено, що перевезення пасажирів та багажу регулюються ЦК та іншими актами.
Відповідно до ст. 175 ГК, цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, називаються майново-господарськими.
Відповідно до ст. 1 ГК, цей кодекс регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2 ГК визначає, зокрема, у складі учасників відносин у сфері господарювання суб’єктів господарювання.
Отже, при розмежуванні сфери дії ЦК та ГК у регулюванні відносин перевезення (та й у регулюванні інших майнових відносин) слід особливу увагу звертати на суб’єктний склад учасників правовідносин.
Відповідно до ст. 55 ГК, суб’єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
У випадку, що розглядається, сторони договору перевезення вантажу (вантажовідправник та перевізник) є суб’єктами господарювання в розумінні ГК. Тому логічно напрошується висновок, що до урегулювання розглядуваних відносин перевезення вантажу слід застосовувати в першу чергу положення ГК, зокрема його глави 32.
Зазначимо, що за загальним правилом положення ЦК застосовуються до майново-господарських відносин тільки в тому випадку, коли щодо цього є відповідна вказівка у самому ГК. Щодо регулювання перевезень вантажів ГК до положень ЦК не відсилає. Отже, положення ЦК щодо перевезень (у т. ч. і частина четверта ст. 916) у наведеному випадку застосовуватися не можуть. А це означає, що невидача перевізником вантажу вантажоодержувачу в обумовлені договором строки є порушенням його зобов’язань.
Водночас, на нашу думку, на користь перевізника можна навести такі аргументи.
Відповідно до частини першої ст. 546 ЦК, виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, притриманням. Таким чином, право перевізника притримати відвантаження товару з метою забезпечення можливості отримання провізної плати, передбачене частиною четвертою ст. 916 ЦК, за своєю суттю є одним із способів забезпечення виконання зобов’язання.
Оскільки у випадку, що розглядається, мають місце майново-господарські відносини, для врегулювання цього питання слід звернутися до положень ГК. Так, відповідно до ст. 199 ГК, виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими самим ГК та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.
Таким чином, на підставі прямої вказівки ст. 199 ГК звертаємося до ст. 594 ЦК, яка говорить, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею втрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.
Відповідно до частини першої ст. 548 ЦК, виконання зобов’язання забезпечується у тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері перевезення вантажів право перевізника на притримання вантажу передбачено законом, а саме: частиною четвертою ст. 916 ЦК 1. А тому відсутність у договорі перевезення передбаченого права на притримання не впливає на можливість його здійснення.
1 Сам факт технічного розміщення цієї норми в розділі про перевезення не впливає на суть цієї норми.
Таким чином, навіть у разі укладення договору перевезення вантажу автомобільним транспортом між суб’єктами господарювання, визначеними статтею 55 ГК, перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів.
http://www.dtkt.com.ua/show/1cid054.html
С Вашей стороны обязательно предупредите в письменном виде (по факсу) владельцев груза о предпринимаемых Вами действиях с документальной фиксацией их, любого, ответа.
Фірма "А" (вантажовідправник) уклала з автомобільним перевізником (фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності) договір перевезення вантажу, за яким перевізник зобов’язувався в обумовлені строки доставити вантаж фірмі "Б" (вантажоодержувач), а фірма "А" зобов’язувалася здійснити оплату вантажу до моменту здійснення його відвантаження фірмі "Б". Проте вантажовідправник (фірма "А"
не виконав свого обов’язку з оплати вчасно. У зв’язку з цим перевізник відмовився відвантажити товар вантажоодержувачу до моменту повної виплати йому провізної плати вантажовідправником (фірмою "А".Просимо дати правову оцінку дій перевізника з позицій нового цивільного та господарського законодавства.
Відповідно до п. 4 ст. 916 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов’язання. Виходячи із цієї правової норми, можна дійти висновку, що позиція перевізника правомірна, оскільки його дії грунтуються на законі.
Проте в такому підході не враховуються всі аспекти законодавства. На сьогодні в Україні діють два кодекси, які регулюють майнові відносини між суб’єктами: ЦК та Господарський кодекс України (далі - ГК). Кожен з них містить відповідні положення, які регулюють відносини у сфері перевезення.
Відповідно до ст. 908 ЦК, цим кодексом регулюються перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти. Натомість положення глави 32 ГК регулюють виключно перевезення вантажів, а в частині шостій ст. 306 ГК зазначено, що перевезення пасажирів та багажу регулюються ЦК та іншими актами.
Відповідно до ст. 175 ГК, цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, називаються майново-господарськими.
Відповідно до ст. 1 ГК, цей кодекс регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2 ГК визначає, зокрема, у складі учасників відносин у сфері господарювання суб’єктів господарювання.
Отже, при розмежуванні сфери дії ЦК та ГК у регулюванні відносин перевезення (та й у регулюванні інших майнових відносин) слід особливу увагу звертати на суб’єктний склад учасників правовідносин.
Відповідно до ст. 55 ГК, суб’єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
У випадку, що розглядається, сторони договору перевезення вантажу (вантажовідправник та перевізник) є суб’єктами господарювання в розумінні ГК. Тому логічно напрошується висновок, що до урегулювання розглядуваних відносин перевезення вантажу слід застосовувати в першу чергу положення ГК, зокрема його глави 32.
Зазначимо, що за загальним правилом положення ЦК застосовуються до майново-господарських відносин тільки в тому випадку, коли щодо цього є відповідна вказівка у самому ГК. Щодо регулювання перевезень вантажів ГК до положень ЦК не відсилає. Отже, положення ЦК щодо перевезень (у т. ч. і частина четверта ст. 916) у наведеному випадку застосовуватися не можуть. А це означає, що невидача перевізником вантажу вантажоодержувачу в обумовлені договором строки є порушенням його зобов’язань.
Водночас, на нашу думку, на користь перевізника можна навести такі аргументи.
Відповідно до частини першої ст. 546 ЦК, виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, притриманням. Таким чином, право перевізника притримати відвантаження товару з метою забезпечення можливості отримання провізної плати, передбачене частиною четвертою ст. 916 ЦК, за своєю суттю є одним із способів забезпечення виконання зобов’язання.
Оскільки у випадку, що розглядається, мають місце майново-господарські відносини, для врегулювання цього питання слід звернутися до положень ГК. Так, відповідно до ст. 199 ГК, виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими самим ГК та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.
Таким чином, на підставі прямої вказівки ст. 199 ГК звертаємося до ст. 594 ЦК, яка говорить, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею втрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.
Відповідно до частини першої ст. 548 ЦК, виконання зобов’язання забезпечується у тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері перевезення вантажів право перевізника на притримання вантажу передбачено законом, а саме: частиною четвертою ст. 916 ЦК 1. А тому відсутність у договорі перевезення передбаченого права на притримання не впливає на можливість його здійснення.
1 Сам факт технічного розміщення цієї норми в розділі про перевезення не впливає на суть цієї норми.
Таким чином, навіть у разі укладення договору перевезення вантажу автомобільним транспортом між суб’єктами господарювання, визначеними статтею 55 ГК, перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів.
http://www.dtkt.com.ua/show/1cid054.html
С Вашей стороны обязательно предупредите в письменном виде (по факсу) владельцев груза о предпринимаемых Вами действиях с документальной фиксацией их, любого, ответа.
Хорошее разъяснение! Сам астолкнулась с удержанием груза-все законно и работает!
Право на притримання
Фірма "А" (вантажовідправник) уклала з автомобільним перевізником (фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності) договір перевезення вантажу, за яким перевізник зобов’язувався в обумовлені строки доставити вантаж фірмі "Б" (вантажоодержувач), а фірма "А" зобов’язувалася здійснити оплату вантажу до моменту здійснення його відвантаження фірмі "Б". Проте вантажовідправник (фірма "А" не виконав свого обов’язку з оплати вчасно. У зв’язку з цим перевізник відмовився відвантажити товар вантажоодержувачу до моменту повної виплати йому провізної плати вантажовідправником (фірмою "А".
Просимо дати правову оцінку дій перевізника з позицій нового цивільного та господарського законодавства.
Відповідно до п. 4 ст. 916 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов’язання. Виходячи із цієї правової норми, можна дійти висновку, що позиція перевізника правомірна, оскільки його дії грунтуються на законі.
Проте в такому підході не враховуються всі аспекти законодавства. На сьогодні в Україні діють два кодекси, які регулюють майнові відносини між суб’єктами: ЦК та Господарський кодекс України (далі - ГК). Кожен з них містить відповідні положення, які регулюють відносини у сфері перевезення.
Відповідно до ст. 908 ЦК, цим кодексом регулюються перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти. Натомість положення глави 32 ГК регулюють виключно перевезення вантажів, а в частині шостій ст. 306 ГК зазначено, що перевезення пасажирів та багажу регулюються ЦК та іншими актами.
Відповідно до ст. 175 ГК, цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, називаються майново-господарськими.
Відповідно до ст. 1 ГК, цей кодекс регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2 ГК визначає, зокрема, у складі учасників відносин у сфері господарювання суб’єктів господарювання.
Отже, при розмежуванні сфери дії ЦК та ГК у регулюванні відносин перевезення (та й у регулюванні інших майнових відносин) слід особливу увагу звертати на суб’єктний склад учасників правовідносин.
Відповідно до ст. 55 ГК, суб’єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
У випадку, що розглядається, сторони договору перевезення вантажу (вантажовідправник та перевізник) є суб’єктами господарювання в розумінні ГК. Тому логічно напрошується висновок, що до урегулювання розглядуваних відносин перевезення вантажу слід застосовувати в першу чергу положення ГК, зокрема його глави 32.
Зазначимо, що за загальним правилом положення ЦК застосовуються до майново-господарських відносин тільки в тому випадку, коли щодо цього є відповідна вказівка у самому ГК. Щодо регулювання перевезень вантажів ГК до положень ЦК не відсилає. Отже, положення ЦК щодо перевезень (у т. ч. і частина четверта ст. 916) у наведеному випадку застосовуватися не можуть. А це означає, що невидача перевізником вантажу вантажоодержувачу в обумовлені договором строки є порушенням його зобов’язань.
Водночас, на нашу думку, на користь перевізника можна навести такі аргументи.
Відповідно до частини першої ст. 546 ЦК, виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, притриманням. Таким чином, право перевізника притримати відвантаження товару з метою забезпечення можливості отримання провізної плати, передбачене частиною четвертою ст. 916 ЦК, за своєю суттю є одним із способів забезпечення виконання зобов’язання.
Оскільки у випадку, що розглядається, мають місце майново-господарські відносини, для врегулювання цього питання слід звернутися до положень ГК. Так, відповідно до ст. 199 ГК, виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими самим ГК та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.
Таким чином, на підставі прямої вказівки ст. 199 ГК звертаємося до ст. 594 ЦК, яка говорить, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею втрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.
Відповідно до частини першої ст. 548 ЦК, виконання зобов’язання забезпечується у тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері перевезення вантажів право перевізника на притримання вантажу передбачено законом, а саме: частиною четвертою ст. 916 ЦК 1. А тому відсутність у договорі перевезення передбаченого права на притримання не впливає на можливість його здійснення.
1 Сам факт технічного розміщення цієї норми в розділі про перевезення не впливає на суть цієї норми.
Таким чином, навіть у разі укладення договору перевезення вантажу автомобільним транспортом між суб’єктами господарювання, визначеними статтею 55 ГК, перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів.
http://www.dtkt.com.ua/show/1cid054.html
С Вашей стороны обязательно предупредите в письменном виде (по факсу) владельцев груза о предпринимаемых Вами действиях с документальной фиксацией их, любого, ответа.
Фірма "А" (вантажовідправник) уклала з автомобільним перевізником (фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності) договір перевезення вантажу, за яким перевізник зобов’язувався в обумовлені строки доставити вантаж фірмі "Б" (вантажоодержувач), а фірма "А" зобов’язувалася здійснити оплату вантажу до моменту здійснення його відвантаження фірмі "Б". Проте вантажовідправник (фірма "А"
не виконав свого обов’язку з оплати вчасно. У зв’язку з цим перевізник відмовився відвантажити товар вантажоодержувачу до моменту повної виплати йому провізної плати вантажовідправником (фірмою "А".Просимо дати правову оцінку дій перевізника з позицій нового цивільного та господарського законодавства.
Відповідно до п. 4 ст. 916 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов’язання. Виходячи із цієї правової норми, можна дійти висновку, що позиція перевізника правомірна, оскільки його дії грунтуються на законі.
Проте в такому підході не враховуються всі аспекти законодавства. На сьогодні в Україні діють два кодекси, які регулюють майнові відносини між суб’єктами: ЦК та Господарський кодекс України (далі - ГК). Кожен з них містить відповідні положення, які регулюють відносини у сфері перевезення.
Відповідно до ст. 908 ЦК, цим кодексом регулюються перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти. Натомість положення глави 32 ГК регулюють виключно перевезення вантажів, а в частині шостій ст. 306 ГК зазначено, що перевезення пасажирів та багажу регулюються ЦК та іншими актами.
Відповідно до ст. 175 ГК, цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, називаються майново-господарськими.
Відповідно до ст. 1 ГК, цей кодекс регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Стаття 2 ГК визначає, зокрема, у складі учасників відносин у сфері господарювання суб’єктів господарювання.
Отже, при розмежуванні сфери дії ЦК та ГК у регулюванні відносин перевезення (та й у регулюванні інших майнових відносин) слід особливу увагу звертати на суб’єктний склад учасників правовідносин.
Відповідно до ст. 55 ГК, суб’єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
У випадку, що розглядається, сторони договору перевезення вантажу (вантажовідправник та перевізник) є суб’єктами господарювання в розумінні ГК. Тому логічно напрошується висновок, що до урегулювання розглядуваних відносин перевезення вантажу слід застосовувати в першу чергу положення ГК, зокрема його глави 32.
Зазначимо, що за загальним правилом положення ЦК застосовуються до майново-господарських відносин тільки в тому випадку, коли щодо цього є відповідна вказівка у самому ГК. Щодо регулювання перевезень вантажів ГК до положень ЦК не відсилає. Отже, положення ЦК щодо перевезень (у т. ч. і частина четверта ст. 916) у наведеному випадку застосовуватися не можуть. А це означає, що невидача перевізником вантажу вантажоодержувачу в обумовлені договором строки є порушенням його зобов’язань.
Водночас, на нашу думку, на користь перевізника можна навести такі аргументи.
Відповідно до частини першої ст. 546 ЦК, виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, притриманням. Таким чином, право перевізника притримати відвантаження товару з метою забезпечення можливості отримання провізної плати, передбачене частиною четвертою ст. 916 ЦК, за своєю суттю є одним із способів забезпечення виконання зобов’язання.
Оскільки у випадку, що розглядається, мають місце майново-господарські відносини, для врегулювання цього питання слід звернутися до положень ГК. Так, відповідно до ст. 199 ГК, виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими самим ГК та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.
Таким чином, на підставі прямої вказівки ст. 199 ГК звертаємося до ст. 594 ЦК, яка говорить, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею втрат та інших збитків, має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.
Відповідно до частини першої ст. 548 ЦК, виконання зобов’язання забезпечується у тому випадку, якщо це встановлено договором або законом.
У сфері перевезення вантажів право перевізника на притримання вантажу передбачено законом, а саме: частиною четвертою ст. 916 ЦК 1. А тому відсутність у договорі перевезення передбаченого права на притримання не впливає на можливість його здійснення.
1 Сам факт технічного розміщення цієї норми в розділі про перевезення не впливає на суть цієї норми.
Таким чином, навіть у разі укладення договору перевезення вантажу автомобільним транспортом між суб’єктами господарювання, визначеними статтею 55 ГК, перевізник має право притримати переданий йому для перевезення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів.
http://www.dtkt.com.ua/show/1cid054.html
С Вашей стороны обязательно предупредите в письменном виде (по факсу) владельцев груза о предпринимаемых Вами действиях с документальной фиксацией их, любого, ответа.
Хорошее разъяснение! Сам астолкнулась с удержанием груза-все законно и работает!
Уже сработало?
Ответ можно в личку)
Якщо по договору оплата Х днів після розвантаження то притримання незаконне, Притримання починає бути законним коли вже наступив факт неоплати, як варіант - раніше було неоплачене перевезення і є борг, або ж в договорі на перевезення вказано оплата до розвантаження. Все інше то шантаж з можливими наслідками.
Авторизуйтесь для возможности отправлять сообщения
Новые темы
Похожие темы